Крила, посмішка, депресія...
«Ты снимаешь вечернее платье, Стоя лицом к стене, И я вижу свежие шрамы На гладкой как бархат спине. Мне хочется плакать от боли Или забыться во сне, Где твои крылья, которые Так нравились мне.» Ці слова знають багато людей. Пісня Наутілуса «Крылья» далеко не нова… Останнім часом бачу багато постів у соціальних мережах стосовно депресії, а точніше фото людей з посмішками за декілька годин чи хвилин до спроби самогубства. Вдалої чи ні не так важливо… Як на мене. Суть у простому слові «депресія»… У мене вони завжди асоціюються з янголами без крил. З янголами на спинах, яких глибокі і болючі рани. І не має різниці, що на обличчях. Вони посміхаються, мають купу ідей і навіть якісь плани. Домовляються зустрітися через тиждень. Діляться досвідом, і бувають дуже продуктивні. Вони можуть жартувати і цими жартами наче знецінювати всі проблеми світу цього… Живі і сонячні, здатні зігріти і врятувати інших людей… будь-кого тільки не себе. Такі вони, янголи без крил. А потім одного