All inside us

Сьогодні ми поговоримо не про класичну психотерапію чи тренінги. Сьогодні ми поговоримо про таке ще не звичне у нас, але популярне у закордонних компаніях явище, як корпоративний психолог. Так, саме психолог. Тож, що це за звір такий, той корпоративний психолог, і чим він може бути корисним? Психологія менеджменту, психологія управління, психологічний консалтинг чи корпоративна психологія – це все назви, які отримала ця течія за час свого існування. Та попри таке розмаїття імен незмінною лишається ціль психолога у організації: підвищення ефективності праці людей. Корпоративна психологія сама по собі досить широка за спектром необхідних знань. Вона увібрала в себе багато з клінічної психології та психотерапії, соціології, психології праці та соціальної психології. Це перелік тільки основних напрямків та в цілому корпоративна психологія увібрала в себе ледь не більшість напрямків психологічної науки, які розвивалися протягом ХХ сторіччя і вивчали внутрішній світ людини. За св...

Сегодня хотелось бы поговорить про эмоциональное выгорание. Разговор будет не простой. Сам феномен эмоционального выгорания я предлагаю рассмотреть в контексте состояния молодых мам (так уж вышло что именно в этом контексте я рассматривала этот вопрос на днях). Но уверяю вас, что ряд приемов и техник, описанных сегодня, будут актуальны не только в вопросах родительства и не только мамам. И так… Моей малявке недавно исполнилось 4… месяца J Это «ой как не много» и «ого сколько» одновременно. Так уж вышло, что с мамочками я общалась достаточно много еще до рождения дочки. Многие были моими клиентками, но также встречались знакомые, соседки, коллеги, друзья и т.д. Мнения про родительство ходили разные. Одни кричали на каждом углу что «ДЕТИЭТОСЧАСТЬЕ», другие сетовали на сложную родительскую долю. Но особенно интересно стало, когда я сама оказалась в положении барышни-шарика J «Наслаждайся, тебе пока легко. Вот на последнем триместре почувствуешь «всю прелесть беременности»» - ...

«Як можна так вчитися?!». У її голосі чувся розпач та розчарування. Нотки образи змушували повітря немов дзвеніти. Він сидів перед книгою обхопивши голову руками і не підводячи очі. «Читай ще раз!» - суворо промовила вона.  Він слухняно виконував завдання та нічого не виходило. Літери немов розбігалися у різні сторони. «Ні! Знову не так! Зберися! Ти ж не дурний! Але ти жах який лінивий!» - вона кричала від роспачу. А він… Він мовчки сидів в той час як сльози крапали на сторінки такої вже ненависної книги… (із спогадів мого друга) Останнім часом я багато пишу на своїй сторінці у Facebook . Та це не дивно. Ще з малечку я багато писала.  Спочатку загатки, які сама вигадувала, потім вірші і прозу. Особисті щоденники, ессе, роздуми… Я і досі потихеньку продовжую свою творчу діяльність. Та, як ви (ті хто то читає) могли помітити, з граматикою у мене стосунки досить важкі. Хтось скаже – лінь, хтось – безграмотність і неосвіченість… А я скажу особливість, яка має свою назву...

Трошки спогадів про вступ у професію... Ностальгую… От 7 років це багато чи мало? Все в житті відносно. Тому логічним буде коментар: «відносно чого?». Якщо розглядати тривалість професійного шляху, то 7 років, як на мене, можна охрестити «впевненим рухом у майбутнє». Вже не новачок, є знання та навички та ще є куди рости і чого вчитися. Професія психолога, на мою думку, як і більшість інтелектуальних професій не має межі де б можна було сказати «фух, тепер я знаю все». Тож вчитися мені світить стільки скільки житиму. І книжок у моїй бібліотеці точно не поменшає. 😉 😊 Але, як згадаю себе 7 років тому… Мале, інколи зарозуміле (і впевнене, що знає все на світі), а інколи злякане (і переконане, що не знає нічого) дівчисько з червоним дипломом у руках. У голові сотні книжок, безліч методик і неймовірна кількість лекційного матеріалу, які дісталися у спадок від любих викладачів крилатого ВУЗу. У душі щире бажання працювати тільки за фахом. А ще серце… яке з переляку падає у п’яти...

Ще за часів навчання в університеті я зіштовхувалася з низкою тверджень від оточуючих, серед яких були і мої знайомі (хто себе впізнає – вибачте, я пишу не с ціллю образити). Ці твердження стосувалися мого фаху, і на превеликий жаль дуже розповсюджені. І скільки б часу не минуло, я чую їх знову і знову. Тому сьогодні прийшло натхнення спробувати з ними розібратися. І може для когось це буде корисно.  Отже почнемо…  «Навіщо мені психолог, я здоровий» або «До психолога ходять лише хворі»  З часом, нарешті, людей, які це кажуть стає менше. Але все одно враження, що до психолога звертаються безнадійні, хворі, дивні і ненормальні люди на жаль досі існує. Подекуди мені і моїм колегам від знайомих, які працюють у інших сферах, доводиться чути таку фразу, при описі якоїсь людини, «о, то твій клієнт» або «о, йому точно треба до тебе». Що теж підтверджує це в’їдливе враження, що до психолога звертаються лише фріки та безталанні люди.  Сумно, бо це помилкове враження....