All inside us

Карантин. 25 рекомендацій по виживанню. Ну, як ваші справи? Країни світу закривають свої кордони і вводять карантин. Лікарі звертаються з проханням самоізолюватися і ми в Україні вже більше тижня знаходимося в більшості своїй вдома. В магазинах поменшало гречки та туалетного паперу і люди розділилися на 2 табори: тих хто дотримується режиму самоізоляції і   тих хто його нещадно порушує перетворивши карантин на позачергові канікули. Та сьогодні поговоримо не про це. Сьогодні пропоную поговорити про соціальну ізоляцію і те як же вижити сидячи тривалий час вдома. Не секрет, що людина – істота соціальна. Ми можемо бути більш інтровертованими (замкнутими) чи екстравертованими (відкритими) та у будь якому випадку ми потребуємо в тій чи іншій мірі контакту зі світом і, головне, взаємодії та спілкування. Фактично питання тільки в дозі. Тож самоізоляція – це не така вже й легка справа, як може здатися на перший погляд і вона може стати випробуванням навіть для глибоких інтровертів...

Сьогодні я якось дивуюсь ситуації з таксі. Можливо я якась занадто яскраво виражена любителька тварин та мене чомусь дуже обурює пропозиція водіїв повести мого кота (самого любого і самого бусінку) у багажнику авто.  Може я не права? Може мені хтось пояснить чому то нормально? Та поки що я не можу зрозуміти як можна вести кота у переносці у закритому багажнику як якусь річ. Він же ж живий! Він може перелякатися, панікувати… Коротше, трохи деталей. Ми з Рев ’ ю збиралися додому. Викликала я таксі. Їхати нам від 40 хв до години. Викликали Uber . Таксист завершував поїздку в 5 хвилинах від нашого місцезнаходження. Набрав. Перепитав у якому напрямку я їду. Я сказала, що у напрямку лівого берега і перепитала чи є у нього алергія на тварин. На моє питання чоловік, а точніше Олександр, якщо вірити Uber , відповів що взагалі то він везе людей а не тварин. Я сказала що зі мною буде кіт. Він у переносці. Але якщо ви не можете нас вести я можу відмінити замовлення і пошукати іншу машин...

Гуляємо з малою. Погода так собі. І справа не в холоді, який шепче, що «зима близько», а скоріше у відсутності сонця. Мала запакована. Я теж тепло вдяглася. Йдемо не поспіхом. Дихаємо повітрям та нагулюємо мою норму в 10 000 кроків на день. Все як завжди: сіра коляска, муфточка в зірочках і білий пакетик з червоними квітками на гачку. Нічого дивного… Тільки пакетик. Хотілося б одразу попередити: я не маю собаки і не є фанатом Потапа і Насті. В цілому мене скоріше можна віднести до тих людей, кого жартома називають «котячими мамами». Та й музику я полюбляю різну, але серед улюблених пісень твори даних виконавців не виявлено. Тож про що мова… ? Як завжди про життя. Нічого нового. Нещодавно передивлялася фільм «Діамантова рука». Чудовий фільм, який можна дивитися тисячі разів і який вже сто років як розібраний на цитати. Отже дивлюся фільм, а там як завжди (все стабільно) звучить невмирущий діалог: -        Вот я, Варвара Сергеевна, недавно был...

Ще за часів навчання в університеті я зіштовхувалася з низкою тверджень від оточуючих, серед яких були і мої знайомі (хто себе впізнає – вибачте, я пишу не с ціллю образити). Ці твердження стосувалися мого фаху, і на превеликий жаль дуже розповсюджені. І скільки б часу не минуло, я чую їх знову і знову. Тому сьогодні прийшло натхнення спробувати з ними розібратися. І може для когось це буде корисно.  Отже почнемо…  «Навіщо мені психолог, я здоровий» або «До психолога ходять лише хворі»  З часом, нарешті, людей, які це кажуть стає менше. Але все одно враження, що до психолога звертаються безнадійні, хворі, дивні і ненормальні люди на жаль досі існує. Подекуди мені і моїм колегам від знайомих, які працюють у інших сферах, доводиться чути таку фразу, при описі якоїсь людини, «о, то твій клієнт» або «о, йому точно треба до тебе». Що теж підтверджує це в’їдливе враження, що до психолога звертаються лише фріки та безталанні люди.  Сумно, бо це помилкове враження....

Ніч така цікава пора… От мене час від часу сварять, що я вночі не сплю. Що треба мати нормальний режим та висипатися. Та ніч, як на мене дуже цікава пора. З одного боку – час для відпочинку: навколо темно, тихо, ніщо не заважає заснути і отримати заряд бадьорості на весь наступній день. З іншого – час романтики: зорі, місяць, напівтемрява; можна запалити свічки, послухати романтичну музику, зробити розслаблюючий масаж коханій людині… ех… А ще ніч - час для творчості, музи та  роздумів: якраз у цей час, коли всі сплять і ніхто не відволікає, пишуться вірші та проза, розмірковується краще про життя… а ще робляться звіти, презентації, тренінги, статті … а у ВУЗі – дипломи і домашні контрольні:) А ще вночі можна танцювати, гуляти нічним містом (я наприклад сумую за ночами Одеси:) та Львову:)). Тож дивно виходить. Наче у ночі з одного боку мозок має відпочивати, а з іншого творчість та інтелектуальна праця розквітають цієї пори. От і зараз, важко засніти. Все думається, планується...

Творчість вона всюди. Творчість не має меж. Її народження це поєднання внутрішнього з зовнішнім. А точніше внутрішнього наповнення людини (її емоцій, думок, переживань, спогадів...) з світом навколо. І тут не має правельного чи не правельного. Не має обмежень і рамок. Жодних умовностей. Тільки натхнення. Подивившись навколо можна зрозуміти що не існує сфери де б не можна було б застосувати креатив. Ми всі творці. Свого життя, долі, стосунків і вчинків. Ми робимо вибір і ми створюємо. І наскільки все це буде яскраве і насичене фарбами життя залежить не від когось, а від нас. А ідеї і засоби ... Вони навколо. Не дарма стільки сторічч людей надихала природа на винаходи та твори мистецтва. Ось і зараз нічого не змінилося. Шукайте натхнення навколо і зробіть свій світ барвистим. # art   # роздуми   # натхнення