All inside us

Сьогодні я якось дивуюсь ситуації з таксі. Можливо я якась занадто яскраво виражена любителька тварин та мене чомусь дуже обурює пропозиція водіїв повести мого кота (самого любого і самого бусінку) у багажнику авто.  Може я не права? Може мені хтось пояснить чому то нормально? Та поки що я не можу зрозуміти як можна вести кота у переносці у закритому багажнику як якусь річ. Він же ж живий! Він може перелякатися, панікувати… Коротше, трохи деталей. Ми з Рев ’ ю збиралися додому. Викликала я таксі. Їхати нам від 40 хв до години. Викликали Uber . Таксист завершував поїздку в 5 хвилинах від нашого місцезнаходження. Набрав. Перепитав у якому напрямку я їду. Я сказала, що у напрямку лівого берега і перепитала чи є у нього алергія на тварин. На моє питання чоловік, а точніше Олександр, якщо вірити Uber , відповів що взагалі то він везе людей а не тварин. Я сказала що зі мною буде кіт. Він у переносці. Але якщо ви не можете нас вести я можу відмінити замовлення і пошукати іншу машин...

Гуляємо з малою. Погода так собі. І справа не в холоді, який шепче, що «зима близько», а скоріше у відсутності сонця. Мала запакована. Я теж тепло вдяглася. Йдемо не поспіхом. Дихаємо повітрям та нагулюємо мою норму в 10 000 кроків на день. Все як завжди: сіра коляска, муфточка в зірочках і білий пакетик з червоними квітками на гачку. Нічого дивного… Тільки пакетик. Хотілося б одразу попередити: я не маю собаки і не є фанатом Потапа і Насті. В цілому мене скоріше можна віднести до тих людей, кого жартома називають «котячими мамами». Та й музику я полюбляю різну, але серед улюблених пісень твори даних виконавців не виявлено. Тож про що мова… ? Як завжди про життя. Нічого нового. Нещодавно передивлялася фільм «Діамантова рука». Чудовий фільм, який можна дивитися тисячі разів і який вже сто років як розібраний на цитати. Отже дивлюся фільм, а там як завжди (все стабільно) звучить невмирущий діалог: -        Вот я, Варвара Сергеевна, недавно был...

Сьогодні хотілося б поговорити про дороги… За останні півтора місяці я стала співвласником чотирьох колісного дива і навіть навчилася ним керувати. І до речі, не хочу хвалитися, вмію керувати ним навіть однією рукою! І зветься це диво просто… дитячий візочок J Не зважаючи на те, що цей транспортний засіб ні разу не авто, я вже встигла полюбити всім серцем і укравтодор і комунальні служби. І це враховуючи те що візочок у нас компактний (легко поміщається в пасажирський ліфт житлового будинку), легкий (люлька важить біля 3х кг), і маневрений. Але… завжди у нашій країні є те але… Той факт, що наші дороги входять до всеукраїнського атракціону «Українські ямки» і займають перше місце в світі по профілактиці засинання за кермом вже нікого не дивує. Якось живемо з цим. Важко тільки проходить адаптація після Європи (бо до хорошого звикаєш швидко). Та наприклад наші велосипедисти мають змогу тренуватися для катання у горах і на диких лісових дорогах у місті без перешкод. Велосипедни...