«Собаче життя», або «стиль собачки»
Гуляємо з малою. Погода так собі. І справа не в холоді, який шепче, що «зима близько», а скоріше у відсутності сонця. Мала запакована. Я теж тепло вдяглася. Йдемо не поспіхом. Дихаємо повітрям та нагулюємо мою норму в 10 000 кроків на день. Все як завжди: сіра коляска, муфточка в зірочках і білий пакетик з червоними квітками на гачку. Нічого дивного… Тільки пакетик. Хотілося б одразу попередити: я не маю собаки і не є фанатом Потапа і Насті. В цілому мене скоріше можна віднести до тих людей, кого жартома називають «котячими мамами». Та й музику я полюбляю різну, але серед улюблених пісень твори даних виконавців не виявлено. Тож про що мова… ? Як завжди про життя. Нічого нового. Нещодавно передивлялася фільм «Діамантова рука». Чудовий фільм, який можна дивитися тисячі разів і який вже сто років як розібраний на цитати. Отже дивлюся фільм, а там як завжди (все стабільно) звучить невмирущий діалог: - Вот я, Варвара Сергеевна, недавно был...