«Собаче життя», або «стиль собачки»

Гуляємо з малою. Погода так собі. І справа не в холоді, який шепче, що «зима близько», а скоріше у відсутності сонця. Мала запакована. Я теж тепло вдяглася. Йдемо не поспіхом. Дихаємо повітрям та нагулюємо мою норму в 10 000 кроків на день. Все як завжди: сіра коляска, муфточка в зірочках і білий пакетик з червоними квітками на гачку. Нічого дивного… Тільки пакетик.

Хотілося б одразу попередити: я не маю собаки і не є фанатом Потапа і Насті. В цілому мене скоріше можна віднести до тих людей, кого жартома називають «котячими мамами». Та й музику я полюбляю різну, але серед улюблених пісень твори даних виконавців не виявлено. Тож про що мова… ? Як завжди про життя. Нічого нового.

Нещодавно передивлялася фільм «Діамантова рука». Чудовий фільм, який можна дивитися тисячі разів і який вже сто років як розібраний на цитати. Отже дивлюся фільм, а там як завжди (все стабільно) звучить невмирущий діалог:

-       Вот я, Варвара Сергеевна, недавно был в Лондоне и там собаки гуляют везде. Собака – друг человека.

-       Не знаю, как там в Лондоне, я не была. Может, там собака — друг человека. А у нас управдом — друг человека!

Сиджу, дивлюся, сміюсь … і думаю, що таки на жаль щось у цьому є…

От самі поміркуйте: закон про захист тварин наче тепер є, марші за права тварин теж були, а ясності «куди бігти» я особисто (виправте мене якщо що) не бачу.

От наприклад, скільки ви бачили табличок на вулиці (сквери, парки і т.д.) де написано, що «вигул тварин заборонений»? Я особисто гуляючи містом зустрічаю їх дуже часто. Значно частіше ніж напис «будь-ласка прибирайте за своїми песиками». І саме цікаве, що якщо заморочитися і зайти на сайт де позначені місця де можна вигулювати собак у Києві, а потім пройтися по тих місцях, то з вірогідністю процентів з 99% у хоча б 3-х ви теж зустрінете напис про заборону вигулу собак. І саме абсурдне, деякі з них стоять прямо біля смітника в який треба викидати «результати того вигулу». І це нікого не дивує. Навпаки, якщо ви там прогуляєтеся з своїм гавчиком вам ще й зауваження зроблять (навіть якщо ви прибираєте за ним)! А те що знак поставили несанкціоновано вам ще довести треба!

Для прикладу, моя подруга втрапила в таку неприємну ситуацію, вигулюючи свою собачку (розміром з міні поні, та не суть) у такому от місці, де офіційно дозвіл на вигул є, та якась добра душа, яка сильно «любить тварин» поставила незаконно той знак. В результаті: 1. Моя подруга (яка ЗАВЖДИ прибирає за своїм поні) отримала у свою адресу «масу позитиву» і дізналася про себе багато нового від перехожого, якому «не байдуже»; 2. Витратила 4 години власного часу, щоб знайти «керуючий орган», який відповідає за контроль вигулу тварин і зміг би допомогти розібратися у ситуації; 3. Нарешті після продзвону у стилі «ищу тебя» знайшла відповідальну особу, яка, запинаючись, повідомила, що в названому місці вигул собак дозволений, але що робити з тою табличкою людина не знає. 4. За правилами жанру (і можливо передачі «жди меня») їй пообіцяли перетелефонувати і повідомити, що було зроблено з боку «керуючого органу» і як на такі ситуації реагувати на далі (з боку чинного законодавства України). Так от … Чекає досі.

І от знаючи це все виникає просте питання… Як з цим бути? Бо ж виходить, що будь хто, будь де може вліпити ту злощасну табличку, а потім ще й вам мозок компостувати. А як же права? А точніше права тварин? Бо ж вибачте, та пісяти то є фізіологічною потребою будь-якого «бобіка» і «жучки» (і не тільки). І десь їм це робити таки треба. Та й як же ж стосовно прав самої людини, яка хоче завести того «бобіка»? Як їй завести псюню, коли з нею не має де гуляти? Добре якщо то це ще щось мале, типу чіхуа (2 круги навколо вазону і все норм), а як ні? А якщо вам треба, не дай бог, собака поводир чи собака компаньйон? Тобто питання таки відкрите. І сумно те, що часто людям легше заборонити вигул тварин, ніж написати прохання прибирати за ними.

Звичайно я можу зрозуміти тих хто ставить ці таблички. Я сама не в захваті коли весною сходить сніг, пташечки співають, сонечко сяє… і весь газон наче заміновано… хоча не тільки весною, а і літом то теж «мінний сезон». Та тут є теж одне але… Не всі ті міни що на полі лишили песики… І час від часу, ми люди, самі ведемо себе «у стилі собачки».

Я не раз бачила як гуляючи з дітками, деякі дуже відповідальні мами, які привчають діток до горщика, ведуть своїх малят у кущі (якщо ще мамам соромно), а інколи просто привселюдно саджають їх робити свої справи на газончик в літку. Не знаю як вам, а мені потім гуляти тим газончиком, якось не дуже. Бо мене мало хвилює ким лишена та міна. Мене бентежить саме її існування. Та і дорослі (не тільки вільні люди зі статусом БМЖ чи алкоголіки) часом бігають до тих злощасних кущів чи лишають свій слід на газоні. Але навіть тут ситуація не однозначна! Бо ж нам всім, як і песикам, пісяти теж треба (таке життя!), а от вбиральню у тому ж парку шукати можна годинами (це вже не кажучи про їх стан, бо інколи від того амбре кущі вже не поганий варіант). Тож наче цей вічний конфлікт не можна так легко вирішити. Бо ж з одного боку не всі власники псюнь прибирають за своїми улюбленцями, а з іншого ми люди самі саботуємо чистоту у парках та скверах (а ще у «тупічках», та інших місцях-сховках). Хоча в принципі… Якби було у нас більше вбиралень, та спеціальних смітників для прибирання за гавчиками, може і проблем стало б менше… ? Звичайно не всі б одразу змінили би свою поведінку (бо я якось спостерігала як при наявності 4х працюючих туалетів поруч, на території готелю одна мамця умудрилася посадити справляти свою потреби дитину на охайно пострижений газон по якому люди босі ходили). Та інцидентів (я оптиміст) стало б менше.

Стосовно спеціальних смітників… Я їх теж бачила не багато. А точніше мало. І наче б то нашо спеціальний смітник? Можна і у звичайний викинути. Та і звичайну урну інколи можна шукати годинами. Часом, випивши на ходу каву чи чай, я потім той стаканчик несу у руках хвилин 30 у пошуках НАЙБЛИЖЧОГО смітника. А потім дивуйся що у нас на землі сміття валяється. Пошук урни – тож справжній тест на силу волі! А воля, на жаль, сильна далеко не у всіх. Один з прикладів – це територія біля МВЦ. Ви як до церкви йдете повз Новус та МВЦ то дай бог урну знайти. Їх там аж 3. А шлях довгий. От йдете ви, переходите дорогу і на ліво від церкви до прогулянкової зони йдете. Так там жодної урни не має аж до дитячого майданчика. Результат – сміттячко на узбіччі ( у кого воля слабка) і забита урна у майданчика ( із серіїї «фух, доніс»). А ви кажете за песиками прибирати? Тут дай бог за собою!

І це ж далеко не все…

А горе господарі? От що має зробити людина перед тим як завести собі тваринку? Не знаю як ви, а я перечитала багато літератури, порадилася з тими у кого були і є котики, підготувала все необхідне для проживання, створила умови і тільки тоді завела собі пухнастого друга у перше. І навіть не дивлячись на це, все одно помилялася і вчилась на помилках. А є ж ті хто не живе створіння заводить, а так, декор чи іграшку.

От скажіть на милість, чи можна тримати собаку у загальному коридорі багатоквартирної багатоповерхівки? А тримають! Так, з виділеним ковриком на плитці, і мисками (інколи пустими, а інколи повними) та тримають!

Ось вона сумна казка про двох гавчиків. Спочатку у тому коридорі жив один гавчик (порода самоєд) і його господарі казали, що гавчику то до вподоби. На літо вони його видно на дачу вивозили, та як вдома були (у місті) то гавчик переважно тусив у коридорі. І от одного разу те мале поні з неймовірно лагідним характером захворіло. Незважаючи на важкий стан собаку до квартири так і не забрали. Його кололи ліками у коридорі і більшість часу тварина, яка принципі має потребу у зграї (чи хоча б у людях), проводила на самоті. З часом хвороба взяла гору і цуцик вже не міг ходити на прогулянку. Він у тому коридорі ходив під себе (запах був ще той). Тварина помирала. І врешті-решт, одного разу, коли сусіди ранком йшли на роботу, вони знайшли мертвого пса у себе під дверима. До господарів собаки стукали, та ті так і не відкрили. І добре якби то був кінець. Та де там!

Через декілька місяців ті «добрі люди» знову завели цуцика тієї ж породи!. Поки воно було мале то сиділо у квартирі. Та як виріс до розмірів поні, як і попередник, переїхав до коридору. Те що тварині там самотньо зрозуміло по виттю, яке чують сусіди що ранку о 6 годині (бо квартира знаходиться вздовж стіни коридору і чути ідеально). Окрім цього у коридорі стоїть запах корму для собак та кісток. Сам гавчик дуже лагідний, як і попередник. Інколи лежить і скавчить. Літом був період коли він був у місті. В результаті під час спеки собака часом лишався без води, бо всю випивав, а нової не налили і мучився від духоти. Сусіди жаліють тваринку, тож носили йому воду і час від часу поливали, щоб гавчик теплового удару не отримав. На господарів жалілися. Приходили люди із ЖЕКу. Та дарма. Всі попередження були проігноровані. Сусіди сварилися. Собака місяць сидів у квартирі, а потім знову з’являвся у коридорі.  Врешті попросили його хоча б на ніч забирати. В результаті і тут на початку виконували, а потім забили. І от скажіть, що тут робити? До кого звертатися? Бо ж і собаку шкода і жити так не можна!

А халатне ставлення до тварин? Я навіть не буду говорити про тих хто просто заводить тваринку не знаючи про неї нічого. Є ті хто забирає тварин у волонтерів і отримавши чіткі інструкції «що з твариною робити можна, а що ні» просто на них забиває. Беруть тварину з важким минулим. Отримають інструкцію, наприклад, «гуляти з собакою тільки на шлеї» і замість того щоб дати тварині адаптуватися, звикнути, виводять її на першу прогулянку без ланцюжка. Звичайно, у такій ситуації тварина губиться. В результаті, не пройшовши «іспитового терміну» (бо загубили гавчика у першу ж добу!) лишаються без тварини (волонтери знайшли цуцика і забрали назад). Та замість того щоб вибачитися, усвідомити яку дурість втнули, люди починають погрожувати волонтеру! Де логіка? Де відповідальність?

Веселіше як на мене це тільки халатність наших ветеринарів. Тут вже можу поділитися власним досвідом і прикладом «на котиках». Наш кіт поранив десну, коли був малим. Ми злякалися не на жарт. Викликали лікаря і нас направили до клініки на огляд. Після тривалого дорогого огляду, та ще й аналізів (один з яких аналіз крові, який був взятий при кровотечі у кошеняти) вердикт лікарів – щелепа прогнила, запалення серйозне, тварина може не вижити бо погано згортається кров (через генетичну патологію). Тож варто видаляти коту всі зуби (що робить його інвалідом) і можлива гормональна терапія. Те що я там ледь не сивіла це нічого не сказати. Мале кошеня. Чотири місяці. То був жах. Спасибі що звернулися до власниці розплідника! Що вона мала нормального ветеринара знайомого, що допомогла виходити. Виявилося що наш кіт просто пошкодив ясна, та то не була трагедія. За 2 дні кіт вже їв сухий корм! А зараз я час від часу можу відчути як він лагідно покусує мені руку (йому вже 1 рік). І добре що все так скінилося, і що ми не пішли на те страшне «лікування». Та той «лікар» досі ж працює! І ще може без проблем калічити інших пухнастих пацієнтів!

Тож права тварин та їх захист… Я часто чую що тепер за жорстоке ставлення до тварин людей будуть карати. Та що таке жорстокість? Чи це тільки коли тварину калічать через нанесення побоїв? Як на мене жорстоке ставлення це не тільки коли б’ють. Це і неналежний догляд, халатність при наданні медичної (ветеринарної) допомоги, позбавлення нормальних умов існування… Але мені особисто так і не ясно, до кого можна звернутися у таких ситуаціях? І що можна зробити? А головне про які умови нормального існування тварин може йти мова коли у нас «все для людей»?

Сумно. Чесно сумно. Але ж хочеться щоб над ними не знущалися. Щоб за насилля карали. Щоб їх бездомних на вулицях не плодилося і кожний знайшов свою люблячу людину. Та і самим хочеться жити нормально, а не у «стилі собачки».

Так от… пакетик…. Білий з червоними квітками. Не забули? Висить він собі на гачку на колясці. А у ньому 2 чеки, 1 стаканчик картонний спід випитої мною кави, список з магазину і листівка з рекламою… То я просто одного разу засмутилася побачивши сміття на узбіччі дороги, що вела на набережну. Взяла пакета та прибрала поки гуляла. А далі купила у новусі собі рулон пакетиків для сміття (гламурних! Білих з червоними квіткамиJ) і поклала його до візочка. Тепер сміття своє не в руках несу, а у пакетику до найближчої урни. А до неї йти хвилин 30. Ось так.