All inside us

Так буває коли вночі доводиться трошки затриматися… Коли сон чомусь не приходить, а робити завжди є що. І от всі сплять. А ми з котом насолоджуємося творчою тишою. За вікном у темряві ночі горять ліхтарі вулиць. Де-не-де у будинках палахкотять іскорками вікна таких самих нічних мрійників як ми с Рев ’ ю і тихенько гудить обігрівач. Та чогось не вистачає… Рука наче сама відкриває полицю. Мідна джезва беззвучно  торкається столу. Відкрита банка випускає аромат завбачливо заготованої змеленої кави (тож не доведеться порушувати тишу). Солодкий оксами ромового масла наповнює повітря. Самотня ложка тростинного цукру змішується з кавою у джезві ( я не люблю цукор у каві та сьогодні додам зовсім трохи ) … Тим часом м’якеньке хутро Рев’ю ковзає по моїм ногам і солодке мур лоскоче мої п’яти. Нарешті додаю воду. В’юшка вже моститься у мене на руках і ми вдвох, мов заворожені, спостерігаємо за джезвою. Чекаємо дива.  Неввімкнена витяжка дає змогу наповнити кухню п’янким ароматом, ...

Сьогодні я якось дивуюсь ситуації з таксі. Можливо я якась занадто яскраво виражена любителька тварин та мене чомусь дуже обурює пропозиція водіїв повести мого кота (самого любого і самого бусінку) у багажнику авто.  Може я не права? Може мені хтось пояснить чому то нормально? Та поки що я не можу зрозуміти як можна вести кота у переносці у закритому багажнику як якусь річ. Він же ж живий! Він може перелякатися, панікувати… Коротше, трохи деталей. Ми з Рев ’ ю збиралися додому. Викликала я таксі. Їхати нам від 40 хв до години. Викликали Uber . Таксист завершував поїздку в 5 хвилинах від нашого місцезнаходження. Набрав. Перепитав у якому напрямку я їду. Я сказала, що у напрямку лівого берега і перепитала чи є у нього алергія на тварин. На моє питання чоловік, а точніше Олександр, якщо вірити Uber , відповів що взагалі то він везе людей а не тварин. Я сказала що зі мною буде кіт. Він у переносці. Але якщо ви не можете нас вести я можу відмінити замовлення і пошукати іншу машин...

Сьогодні поговоримо про жертви. Та перш ніж почати привиділося… *** Ніч була тиха. Легенький вітерець, ніжно торкаючись дерев, шипотів таємниці світу цього і лише посвячені могли зрозуміти його древню мову. Час від часу, над пишним гіллям пролітали тіні тріпочачи крилами. Ту містичну тишу порушувало тихеньке потріскування. Там, за покручами гілля та чагарниками, посеред галявини стовпом палало багаття. Долаючи темряву, воно тягнулося до зірок, немов прагнуло показати власну силу, довести, що яскравіше їх холодного сяйва і теж здатне достукатися до небесних воріт і до самого бога. Він сидів поруч. Підкинувши ще трохи гілок до багаття він потягнувся до старої шкури. У ній, охайно загорнутими лежав його скарб – його пожертва. Сьогодні особлива ніч. Повний місяць визирнув за верхівками дерев. Пора. Старий чоловік вдягнув обрядову накидку зроблену зі шкури та пір'я. Звук барабану розірвав тишу і слідом полинула давня магічна пісня. Вона лелася струмочками наповнюючи тишу, с...