All inside us

Тривожний стан характерний багатьом людям. Тривога – це такий хитрий звір, який має багато обличь, і може жити при різних у мовах. Для когось цей звір як хатній улюбленець, є частиною особистості, який як індикатор допомагає орієнтуватися у цьому світі і не ризикувати дарма. Для когось, тривога - це скоріше шкідник, який не дає реалізувати плани та досягати бажаного, чи просто отримувати задоволення від життя. Але що безперечно характерно багатьом так це те що тривога стукає у наш дім, нашу голову і проповзає у глибини нашої душі тоді, коли навколо нас відбуваються непередбачувані, лякаючі чи дизорієтуючі події. Поширення вірусу та пандемія – це чудові умови для вирощення та помноження тривоги.  Хтось боїться захворіти, хтось переживає за своїх рідних (особливо коли вони далеко), а хтось думає як би не втратити роботу. Ситуація зараз і справді не стабільна і ми маємо вдосталь причин для хвилювань. І це ми зараз на карантині, а не тривога. Вона ж якраз зараз може легко вирватися ...

Мне было 10 лет, когда знакомая девочка вовремя обсуждения какой-то взрослой темы (уже не вспомню толком какой) с гордостью заявила «А вот мой папа сказал, что бабе руководить давать нельзя! Бабы они ж неадекватные все. Как они принимать то решения будут? Руководить всегда должен мужик, а место бабы на кухне!». Девочку звали Вероника. Бойкая и прямолинейная. Странно, но эта фраза врезалась в мою память как нож, загнанный в деревянный стол по рукоять. И не только сама фраза, а и гордая интонация девочки, и ее искренняя вера в то что папа прав. И мое недоумение. Я отчетливо помню, как тогда в моей голове пробежала мысль «неужели ей не обидно от таких слов? Она же тоже девочка!». А еще чувство. Такое горькое, когтистое и колючее. Оно царапало душу и от этого приходило понимание что здесь, в этой ситуации и в этих словах есть что-то неправильное, искаженное и не честное. Вот только тогда я не могла понять, что именно. Я не первый раз пишу про девочек и вообще про то что значит быть женщи...

Карантин. 25 рекомендацій по виживанню. Ну, як ваші справи? Країни світу закривають свої кордони і вводять карантин. Лікарі звертаються з проханням самоізолюватися і ми в Україні вже більше тижня знаходимося в більшості своїй вдома. В магазинах поменшало гречки та туалетного паперу і люди розділилися на 2 табори: тих хто дотримується режиму самоізоляції і   тих хто його нещадно порушує перетворивши карантин на позачергові канікули. Та сьогодні поговоримо не про це. Сьогодні пропоную поговорити про соціальну ізоляцію і те як же вижити сидячи тривалий час вдома. Не секрет, що людина – істота соціальна. Ми можемо бути більш інтровертованими (замкнутими) чи екстравертованими (відкритими) та у будь якому випадку ми потребуємо в тій чи іншій мірі контакту зі світом і, головне, взаємодії та спілкування. Фактично питання тільки в дозі. Тож самоізоляція – це не така вже й легка справа, як може здатися на перший погляд і вона може стати випробуванням навіть для глибоких інтровертів...

День Св. Миколая. Частина 2 Перш ніж про пряники... Часом гуляю інтернетом і шукаю рецепти для спільних кулінарних діянь з малою. Багато мам кажуть у інтернеті що готувати з дитиною це легко і весело. Ну точніше я таких бачу часто. Але я звикла відділяти образ успішної мами від реалій. Отже чи легко готувати з малою? І так і ні😉😊 Перш ніж почати готувати з Вірою я звертає увагу на: 1. Чи складний рецепт? Якщо рецепт складний і я не можу довірити Вірі хоча б 1 процес - спільне готування не вийде. 2. Чи є у мене час? Готувати з дитиною ви будете повільніше ніж самі. Тому щоб ви отримали задоволення, а не стрес краще це робити коли у вас є час. Звичайно чим більше ви готуєте разом тим швидше то буде далі. Та на початку весь процес схожий на равлика-флегматика-пофігіста🤣😂 3. Чи є у мене сили? Готувати з малюком -це прибирати після всю кухню, часто мити малу, а часом ще й кота. 😂🤣 Насправді часто то весело. Та лише тоді коли мені не хочеться лежати як картопля у темному місці....

Весна прийшла і це стало відчутно зразу. Хоча і зими то практично у нас і не було. На вулиці було сонячно, тож я вирішила що допрацюю вже пізніше, а зараз, поки ще сонечко пригріває ми з донею проведемо трохи часу на свіжому повітрі. Гуляли ми довго. Все ходили і досліджували околиці берега річки на предмет цікавинок і весняних відкриттів. Та минуло години 2 і Віра повела мене до алеї де рядочком вишикувались лавочки. Втомилася видно дитина. Тож ми сіли. Я дістала планшет і користуючись можливістю переглядаля робочу пошту та робила нотатки по роботі. А Віра тим часом знайшла уламок кори дерево і з завзятістю археолога копала грішну землю. Кожен з нас думав про своє. Та у той же момент ми насолоджувались тишею, цвіріньканням пташок та теплом сонечка. І ось на практично порожньому березі з'явилася пані з малим хлопчиком. Пані була дуже не характерна для цієї місцини. Довге (схоже нарощене) розпущене волосся, біле пальто до колін, світло-блакитні (майже білі) штани і білі чоботи на ...